О сайте
Предметы
Библиотека
Переводчик онлайн
Словари
Платные работы
Сочинения
Сочинения
Заказать работу
Купить готовую работу
Карта сайта
обратная связь

Copyright © 5ka.ru
2004-г.



Міжгалузеві комплекси та їх роль у розвитку структури економіки

                                     ЗМІСТ

   ВСТУП

    1. Міжгалузеві комплекси та їх роль у розвитку структури економіки

         1. Особливості формування міжгалузевих комплексів

   1.2. Структура економіки України

   2. Основні тенденції структурної переорієнтації економіки України

     1. Чинники економічних структурних зрушень

     2. Політика ринкової трансформації в Україні

   3. Шляхи вдосконалення структури економіки України

   ВИСНОВКИ

   СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

                                     ВСТУП

   Входження України в ринкову економіку зумовило необхідність перебудови
   внутрішнього змісту економічної діяльності підприємств, висунуло завдання
   засвоєння ними сутності логіки функціонування ринкових відносин у
   конкретних господарчих системах, складності та соціально-економічної
   змісту підприємницького господарювання.

   Сучасне економічне мислення орієнтовано на поглиблене пізнання сутності й
   шляхів реорганізації жіттєдіяльності людини. Це зумовлено рядом
   об'єктивних процесів, що відбуваються в суспільному розвитку та
   виробництві.

   Актуальність теми курсової роботи полягає у вивченні чинників структурної
   переорієнтації і трансформації економіки України.

   Метою дослідження є розгляд тенденцій ринкової трансформації та визначення
   комплексу необхідних заходів за наведеними далі напрямами для покращення
   економічного стану країни

   Відповідно до поставленої мети в курсовій роботі сформульовані і вирішено
   наступні задачі:

     * розгляд міжгалузевих комплексів та визнання їх ролі у розвитку
       структури економіки;

     * виділення тенденцій структурної орієнтації економіки України та
       політики ринкової трансформації.

   Вивчення їх аргументується такими чинниками:

     * перед будь-яким територіальним утворенням (областю, містом, районом,
       селищем, селом) виникає ряд проблем регіонального
       соціально-економічного розвитку. Це зумовлено тим, що суперечності між
       продуктивними силами та застарілими формами організаціями економічного
       життя, виробництвом і споживанням, виробництвом і екологічною
       ситуацією, підприємствами і територією виражені досить гостро.
       Вирішити їх можливо на рівні конкретних територіальних структур з
       урахуванням їхньої специфіки.

     * сьогодні відбувається активний процес децентралізації форм управління
       та становлення нових методів прийняття управлінських рішень. Це веде
       до посилання поряд з вертикальними зв'язками горизонтальних
       залежностей. Передавання реальної економічної влади відповідним
       місцевим органам дає змогу розкрити та використати ті резерви, які є в
       кожному регіоні, раціонально розвивати і розміщати потрібні тут
       виробництва.

     * соціальна та економічна спрямованість розвитку економіки визначає
       необхідність перебудови, удосконалення господарського комплексу
       кожного регіону країни, виходячи з конкретних обставин.

     * за умов економічної самостійності підприємств і регіонів істотно
       зростає потреба в детальній інформації про технічні, економічні,
       соціальні, екологічні можливості відповідних територій.

   Все це вимагає підвищеної уваги до вивчення проблем розглянутих у даній
   роботі.

       1. МІЖГАЛУЗЕВІ КОМПЛЕКСИ ТА ЇХ РОЛЬ У РОЗВИТКУ СТРУКТУРИ ЕКОНОМІКИ

                1. Особливості формування міжгалузевих комплексів

   Характерним і прогресивним регіональним економічним явищем є розвиток
   міжгалузевих комплексів. Формування їх стає все характернішим процесом для
   сучасної територіальної організації виробництва. Пізнання закономірностей
   формування міжгалузевих регіональних комплексів та моделювання їх
   пов'язано з вивченням умов комплексоутворення, розробкою методики
   дослідження структури і типізації комплексів, їхнім аналізом і визначенням
   найбільш раціональних напрямів розвитку.

   Міжгалузевий комплекс - система економічно взаємопов'язаних галузей
   виробничої або невиробничої сфер.

   Він формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств,
   організацій, установ та галузей. У цьому разі міжгалузеве кооперування є
   формою планово організованих зв'язків між підприємствами (установами), які
   входять до складу галузей господарства виробничої та невиробничої сфер.

   Разом з галузевою спеціалізацією міжгалузеве кооперування сприяє
   підвищенню ефективності суспільного виробництва. У широкому розумінні
   міжгалузеву кооперацію розглядають як взаємодію різних галузей, діяльність
   яких спрямована на вирішення певних економічних, соціальних,
   еконологічних, науково-технічних проблем на державному чи регіональному
   рівнях. Таке міжгалузеве кооперування полягає у спільному використанні
   матеріально-технічних, трудових, інтелектуальних або фінансових ресурсів
   кількома (або мінімум, двома) галузями з орієнтацією на досягнення певної
   мети.

   В Україні міжгалузеве кооперування особливо поширене в
   паливно-енергетичній галузі, машинобудуванні, агропромисловому виробництві
   та багатьох інших галузях. Міжгалузеве кооперування - один з найважливіших
   чинників міжгалузевої інтеграції, зокрема формування міжгалузевих
   комплексів.

   Міжгалузевий регіональний комплекс можна визначити як сформоване
   територіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв у
   економічних районах, вузлах, центрах, завдяки яким може забезпечуватися
   максимальний ефект при найменших витратах.

   Досягнення таких результатів з урахуванням закономірності комплексності
   потребує якомога раціональнішого підбору взаємопов'язаних галузей,
   підприємств і виробництв, забезпечення економічно ефективних пропорцій
   їхнього розвитку, оптимальних розміріів підприємств з урахуванням
   державних інтересів та відповідно до наявних на місцях природних і
   економіко-географічних умов.

   Вихідними чинниками комплексоформування і територіальної організації є
   наявність певних видів ресурсів (вугілля, нафти, газу, залізної руди,
   лісу, енергії, трудових ресурсів тощо).

   Розвиток багатьох міжгалузевих комплексів базується на локальних природних
   ресурсах, що зумовлюють регіональний характер початкових стадій їхнього
   формування. Це комплекси, що розвиваються на базі переробки
   мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів,
   сільсько-господарського виробництва та різних промислів. Вони
   відрізняються природними ф економічними умовами формування, розташуванням
   щодо джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів і місць споживання
   готової продукції, виробничою спеціалізацією і структурою, рівнем
   розвитку, особливостями територіальної організації та іншими ознаками.

   Слід урахувати, що в багатьох регіонах міжгалузеві комплекси сформувалися
   в умовах екстенсивного розвитку. Це призвело до виникнення диспропорцій у
   співвідношенні розширення і поновлення виробничих потужностей; збільшення
   споживання полива та електроенергії; високого рівня концентрації
   виробництва, особливо у великих містах, та розвитку інфраструктури;
   значних масштабів вилучення земельних ресурсів із сільськогосподарського
   користування; підвищення забруднення повітряного і водного басейнів.

   Виокремлення у складі регіону міжгалузевих комплексів посилює цільову
   спрямованість програм-прогнозів, підвищення узгодженості дій всіх
   учасників виконання одного комплексного завдання. Це завдання може
   полягати як у досягненні заданого кінцевого суспільно-господарського
   результату, так і у виробництві будь-якої продукції для місцевих потреб.

   Міжгалузеві комплекси визначаються за двома основними підходами: цільовим
   і технологічним. При цільовому підході міжгалузевий комплекс розглядається
   як група галузей (підгалузей) суспільного господарства або окремих
   виробництв, об'єднаних однією програмою та єдиною метою розвитку. При
   такому підході до міжгалузевого комплексу включають галузі, діяльність
   яких спрямована на реалізацію певної суспільно-господарської мети, а також
   структурні підрозділи виробничої й невиробничої сфер, потрібні для
   досягнення цієї мети. Недолік такого підходу полягає у непостійності та
   нестійкості галузевого складу внаслідок вузької спеціалізації комплексів і
   різночасової реалізації множини цілей, що стоять перед суспільним
   господарством.

   Технологічний підхід грунтується на групуванні галузей, що пов'язані
   послідовністю переробки і використання загального вихідного матеріалу й
   однорідністю призначення продукції. Такий комплекс включає весь
   виробничо-технологічний цикл від видобутку природних ресурсів до одержання
   кінцевого продукту. Цей підхід грунтується на використанні методу
   енерговиробничих циклів.

   Основними структурно-функціональними блоками комплексів виробничої сфери є
   такі:

   галузі, які безпосередньо зорієнтовані на кінцеву мету комплексу та є його
   функціональним ядром (наприклад, сільське господарство і переробна
   промисловість в АПК);

   обслуговуючі галузі (виробництво устаткування, постачання і збут, ремонт);

   галузі та види діяльності невиробничої сфери, що сприяють реалізації мети
   (підготовка кадрів, науково-дослідна, проектно-конструкторська та
   управлінська діяльність).

   Отже, аналіз комплексів має виходити з необхідності забезпечення високого
   рівня ефективності виробництва та інвестицій за рахунок
   внутрішньорегіональних чинників. Вивчення міжгалузевих комплексів
   здійснюється в таких напрямах:

     * аналіз структури і пропорційності в поєднанні виробництв;

     * визначення раціонального рівня їхнього розвитку і територіальної
       концентрації;

     * аналіз промислово-територіальних зв'язків;

     * визначення економічно обгрунтованих перспектив розвитку і напрямів
       ефективного використання капітальних вкладень.

   Вивчення пропорційності дає можливість установити ступінь освоєння
   території регіону, відповідність існуючої спеціалізації комплексу наявним
   природним умовам, визначити необхідні зміни в перспективі та виявити роль
   кожного з них у системі територіального поділу праці.

   Дослідження структури міжгалузевих комплексів і визначення їхніх типів дає
   змогу складати територіальну модель районного виробничого комплексу. За
   допомогою цієї моделі можна врахувати й оцінити ефект територіальної
   концентрації, комбінування і кооперування виробництв різних міжгалузевих
   комплексів, ефект внутрішньовузлових і внутрішньорайонних зв'язків з
   урахуванням зон сировинних ресурсів і збуту готової продукції, визначити
   обмеження, що зумовлені локальними ресурсами, врахувати суміжні витрати
   капіталовкладень, розрахувати економічний ефект від взаємодії суміжних
   виробництв.

                        1.2. Структура економіки України

   У сучасній науці поняття “структура” співвідноситься з поняттями “система”
   та “організація”. Є багато точок зору на співвідношення цих понять. Однак
   у більшості випадків розглядається поняття “система”, що характеризує всю
   сукупність виявів певного складного об'єкта (його елементи, структуру,
   зв'язки, функції). Структура передає лише те, що залишається стійким,
   відносно незмінним за будь-яких перетворень системи.

   Організація охоплює як структурні, так і динамічні характеристики системи,
   що забезпечують її цілеспрямоване функціонування. Отже, структуру доцільно
   розглядати як сукупність сформованих зв'язків об'єкта, що забезпечують
   його цілісність і тотожність сасому собі, тобто збереження основних його
   властивостей при будь-яких зовнішних і внутрішних змінах. У свою чергу
   структура економіки відображає співвідношення між елементами економічної
   системи, що виділяються залежно від конкретного напряму аналізу.

   Найпоширенішими видами структури економіки є структура чинників
   відтворення, галузева, вартісна структури, структура економіки у розрізі
   великих секторів, структура зовнішніх і внутрішніх зв'язків, регіональна
   структура економіки, структура виробництва і споживання, структура
   інвестицій. Кожна структура відбиває певні аспекти розвитку економіки
   країни і впливає із сутності її економічної політики.

   Струтура суспільного виробництва характеризується абсолютними розмірами і
   часткою (в загальному обсязі виробництва) використаних ресурсів або
   поточних витрат, чисельністю зайнятих, обсягом застосовуваних і споживаних
   засобів виробництва. Структура суспільного виробництва вимірюється як
   натуральними, так і вартісними показниками. Вона характеризується такими
   співвідношеннями:

     * між виробництвом засобів виробництва та виробництвом предметів
       споживання - у використанні сукупного суспільного продукту на
       відшкодування витрачених засобів виробництва, суспільне й особисте
       споживання та накопичення;

     * галузевими - у розвитку галузей матеріального виробництва:
       промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'зку, торгівлі,
       інших галузей сфери обігу;

     * територіальними - в розміщенні виробництва в окремих економічних
       регіонах (областях);

     * зовнішньоекномічними - ввезенням і вивезенням продукції різних галузей
       і регіонів.

   Усі структурні співвідношення взаємопов'язані й відображають різне
   становище у суспільному господарстві. Галузева структура України на
   01.01.2004 рік відображена у таблиці 1.1.

                                                                  Таблиця 1.1

      Галузева структура України на 01.01.2004 рік (відсоток до загального
                           підсумку в поточних цінах)

   +----------------------------------------------------------------------+
   |                          Галузь                          | частка, % |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Всього                                                   |   100,0   |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Оптова торгівля і посередництво у торгівлі               |   15,0    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Харчова промисловість та перероблення с/г продуктів      |   14,8    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Машинобудування                                          |    9,0    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Транспорт і зв'язок                                      |    7,9    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Фінансова діяльність                                     |    7,4    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Операції з нерухомістю                                   |    5,2    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Металургія та оброблення металу                          |    5,1    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Хімічна та нафтохімічна промисловість                    |    4,8    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Добувна промисловість                                    |    3,2    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Будівництво                                              |    2,9    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення           |    2,8    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Готелі і ресторани                                       |    2,8    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Сільське господарство, мисливство                        |    2,7    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Целюлозно-паперова промисловість; видавнича справа       |    2,0    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Охорона здоров'я та соціальна допомога                   |    1,9    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Торгівля транспортними засобами та їх ремонт             |    1,6    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Легка промисловість                                      |    1,5    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Виробництво деревини та виробів з деревини               |    1,5    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води |    1,2    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Роздрібна торгівля побутовими товарами та їх ремонт      |    1,1    |
   |----------------------------------------------------------+-----------|
   | Інші                                                     |    5,6    |
   +----------------------------------------------------------------------+

   Галузева структура України майже не зазнала змін протягом останніх трьох
   років. Найпривабливішими галузями української економіки є оптова торгівля
   (15,0% від сукупного обсягу на кінець 2003 року) та харчова промисловість
   (14,8%), характерною особливістю яких є, по-перше, швидка окупність
   інвестицій, по-друге, порівняно мале державне втручання, і, по-третє,
   орієнтація на кінцевого споживача і наявність ринків збуту. Також відносно
   значний обсяг припадає на машинобудування, транспорт і зв'язок та
   фінансову діяльність - вочевидь, насамперед через бурхливий розвиток цих
   галузей протягом останніх років. Для сільського господарства чинниками
   низьких обсягів є більше очевидні - у першу чергу, це значне державне
   втручання та заборона продажу землі.

       2. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕОРІЄНТАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

                  2.1. Чинники економічних структурних зрушень

   Негативні тенденції, що відзначалися в розвитку макроструктури української
   економіки під час переходу до ринкової системи, були зумовлені цілою
   низкою як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Серед них чільне місце
   посідають проблеми, пов'язані з нерозвиненістю інституційного середовища
   ринкової економіки та політичної демократії, слабкістю інститутів
   громадянського суспільства.

   Саме за таких умов стало можливим проведення з початку 1990-х років
   макроекономічної політики, що характеризувалася високими показниками
   бюджетного дефіциту та грошово-кредитної емісії з метою широкомасштабного
   фінансування державою розвитку неперспективних галузей. Наслідком цього,
   як відомо, стали гіперінфляція, знищення заощаджень дореформених років.
   Саме за таких умов різких змін відносних цін та конкурентоспроможності
   відбувся процес швидкого збагачення вузького прошарку нових українців.

   У цей період структурні зрушення відбувалися, по суті, стихійно, за
   відсутності єдиної стратегії структурної перебудови — шляхом розробки
   окремих галузевих, цільових державних програм, без належного їх
   узгодження, за відсутності достатнього фінансового забезпечення, потрібної
   координації та логічної послідовності. Характерним явищем було
   встановлення занадто великої кількості неузгоджених структурних
   пріоритетів, спрямованих переважно на розв'язання поточних питань. У
   результаті міжгалузеві диспропорції, що існували на момент започаткування
   реформ, не лише не пом'якшилися, а, навпаки, ще більше загострилися.

   Відсутність ефективної структурної політики стала прямим наслідком
   незбалансованості та неефективності наявної в Україні системи державної
   влади, яка виявилася нездатною визначити перспективи та забезпечити
   реалізацію економічних реформ в інтересах усього суспільства. Вкрай
   несприятливо впливають на здійснення прогресивних структурних перетворень
   існуючий дисбаланс повноважень між гілками влади, закритість влади для
   суспільства, переважання корпоративних та особистих інтересів над
   загальнодержавними, високий рівень корупції, відсутність цілісної системи
   стратегічного планування.

   Приватизація в Україні стала переважно засобом перерозподілу суспільного
   багатства, а не прискореного капіталоутворення, необхідного для
   радикальної структурної модернізації економіки та забезпечення її
   конкурентоспроможності. Справжній приватний сектор в економіці сьогодні
   більшою мірою формується у сфері нових підприємств, аніж приватизованих
   старих.

   Величезні диспропорції в економічній і соціальній структурах українського
   суспільства створюються гіпертрофованим обсягом монополізованих секторів
   економіки, питома вага яких у ВВП України нині сягає 40%.

   Розвиток малого та середнього підприємництва в державі характеризується
   значним поширенням тіньової діяльності (мікро- і малими підприємствами
   приховується близько 70% виробництва), відсутністю системних передумов для
   позитивного впливу цього сектора на прогресивні структурні зрушення.
   Окреме занепокоєння викликає діяльність у цьому секторі особливого
   різновиду «високопродуктивних» посередників, які є агентами для здійснення
   трансфертів доходів від великих підприємств на користь окремих осіб для
   незаконного особистого збагачення та з політичною метою.

   Перехід до ринкової системи в Україні супроводжується значними спонтанними
   зрушеннями в галузевій структурі економіки. Найвиразніше вони проявилися в
   зниженні частки галузей, що виробляють товари, — з 70,1% у 1990 році до
   53,4% у 2003-му, та зростанні частки галузей, що надають послуги, — з 29,5
   до 47,8%. Хоча загалом цей процес перерозподілу часток секторів
   виробництва товарів та послуг на користь останніх відповідає світовим
   тенденціям і має позитивну спрямованість.

   Водночас у процесі ринкових перетворень в Україні сформувалася
   протекціоністська модель економічного розвитку, з характерними ознаками
   надмірної концентрації ресурсів у загальнодержавному секторі, вибірковою
   підтримкою окремих привілейованих підприємств. Вона стала визначальним
   чинником несприятливих структурних економічних зрушень.

   На початку та в середині 1990-х років відбувся значний інфляційний
   перерозподіл доходів, а отже, й сталися різкі викривлення в розподілі
   доходів на користь сектора загальнодержавного управління та фінансових
   корпорацій за рахунок домогосподарств і нефінансових корпорацій. Лише з
   1997-го розпочалася поступова гармонізація, позиції підприємств і
   населення у розподілі доходів посилилися (що й стало основою для
   відновлення економічного зростання наприкінці 1990-х). Однак цей поворот
   нестабільний, залежить від кон'юнктурних політичних чинників і загалом
   досі не веде до формування раціональної макроекономічної структури.

   Торішня тенденція до надмірної концентрації доходів у секторі
   домогосподарств, за умови відсутності компенсуючого припливу прямих
   іноземних інвестицій, посилення диференціації доходів населення, високих
   відсоткових депозитних і кредитних ставок, низької частки довгостроково
   кредитування у кредитному портфелі банків, привела до тимчасового
   розширення споживчого ринку, але водночас — до скорочення темпів
   інвестування реального сектора економіки. Нинішнього року маємо зворотний
   процес: темпи споживчих витрат гальмуються, а інвестицій — зростають
   внаслідок перерозподілу доходів на користь нефінансових. Процесам
   оптимізації макроструктурних пропорцій і включення ринкових механізмів
   перетікання фінансових ресурсів у сфери пріоритетного розвитку
   перешкоджають збереження численних преференцій і недосконалість
   законодавства. Вони дозволяють привілейованому колу підприємців
   концентрувати непропорційно великі доходи.

   Величезні викривлення в інституційних засадах економічного розвитку та
   структурі доходів основних секторів стали сприятливим середовищем для
   посилення негативних тенденцій у розвитку галузевої структури економіки.
   Особливу стурбованість викликає поглиблення деформацій у структурі
   промисловості, прискорений розвиток її низькотехнологічних (за винятком
   машинобудування) галузей із застосуванням переважно старих технологій
   шляхом підвищення рівня використання наявних потужностей. Так, за період
   1990—2003 років у структурі виробництва промислової продукції зросла
   частка чорної металургії — з 11,0 до 37,4%, електроенергетики — з 3,2 до
   12,2%, паливної промисловості — з 5,7 до 11,1%. Водночас знизилася частка
   харчової промисловості — з 18,6 до 17,4%, легкої промисловості — з 10,8 до
   8,6%, а машинобудування та металообробки — з 30,5 до 28,2%.

   Особливо слід звернути увагу на переважну концентрацію обробної
   промисловості України на випуску низькотехнологічних виробів. Так, у 2003
   році на групу галузей, які, за методологією ОЕСР, належать до
   високотехнологічних, припадало лише 4,5% випуску продукції, 5,8% зайнятих
   та 4,0% здійснених інвестицій. Для групи середньо високотехнологічних
   виробництв ці показники становили, відповідно, 20,0, 30,7 та 18,8%, тоді
   як на середньо низькотехнологічні та низькотехнологічні — 75,4% випуску,
   62,8% зайнятих та 77,2% інвестицій. Особливо вражає останній показник. Він
   свідчить, що процес закріплення за Україною низькотехнологічних сфер
   виробництва наростатиме і найближчими роками, попри всі розмови про
   інноваційний шлях розвитку.

   Дуже небезпечним явищем, з огляду на потреби розвитку людського капіталу
   країни, є зниження в структурі економічних потоків ролі науки та наукового
   обслуговування (їхня частка в галузевій структурі валової доданої вартості
   у період 1990—2003 років знизилася, відповідно, з 2,1 до 1,8%), а також
   культури та мистецтва. Україна значно відстає у створенні галузей ринкової
   інфраструктури.

   Під час переходу до ринкової системи був брутально порушений принцип
   зумовленості здійснення прогресивних структурних перетворень
   повномасштабним включенням у реформи соціального капіталу, внаслідок чого
   безпрецедентно зросли масштаби бідності та рівні соціального розшарування.
   За даними соціологічного опитування 50,5% громадян взагалі не мають
   заощаджень, для 23,3 %— заощаджень вистачить лише на один місяць
   існування, ще для 11,1% — не більше ніж на півроку. 61,5% громадян України
   мають предмети тривалого користування, придбані ще до 1991 року. Все це
   вказує на дуже обмежений платоспроможний попит, що підриває перспективи
   стабільного розвитку та подальші ринково спрямовані структурні реформи.

   Отож завдання очевидне: необхідно, аби економічна політика України була
   спрямована насамперед на створення як державних, так і суто ринкових
   інститутів, що сприяють генерації та поширенню інновацій, а також
   формуванню визначального фактору сучасної конкурентоспроможності —
   людського капіталу. Вона повинна бути спрямована на створення рівноправних
   умов для підвищення міжнародної конкурентоспроможності українських фірм і
   компаній у відкритому конкурентному середовищі.

                   1. Політика ринкової трансформації в Україні

   На початку ринкової трансформації в Україні інструменти планового
   державного регулювання економіки були демонтовані, а ефективна влада,
   політична консолідація суспільства, визначені правила ринкової поведінки -
   відсутні. За цих умов, вирішального значення набули суб'єктивні рішення,
   які приймалися на рівні як державних органів управління, так і окремих
   потужних суб'єктів господарювання, що мали монопольне становище на ринку.
   Тобто, виникла ситуація, за якої державні органи та окремі суб'єкти
   господарювання одержали ідеальні умови для отримання доходів рентного
   типу, тобто доходів, походження яких визначається природною обмеженістю
   певних факторів виробництва, внаслідок чого їх використання приносить
   додатковий дохід (економічну ренту). Тому формування та реалізація
   політики економічної трансформації, структурних зрушень в економіці
   України часто підпорядковувалася не загальнонаціональним інтересам, а
   інтересам обмеженого кола господарських суб'єктів, наближених до влади.

   Це призвело до різкого соціального розшарування, збіднення більшості
   населення, що звузило внутрішній попит і ще більшою мірою посилило
   структурні перекоси в економіці, та закріпило пріоритетний розвиток її
   експортноорієнтованих (і відночас - низькотехнологічних) галузей. В
   результаті, в Україні почала формуватися економічна модель, притаманна
   країнам “третього світу”.

   Процес трансформації екоономіки України в процесі становлення системи
   ринкового господарства виявився надзвичайно складним, суперечливим і
   супроводжувався не лише позитивними, але й виразними негативними
   тенденціями. Це зумовлювалося нерозвивеністю інституційного середовища
   ринкової економіки та політичної демократії, слабкістю інститутів
   громадського суспільства.

   Структурні зміни в економіці відбувалися в умовах проведення руйнівного
   макроекономічного регулювання з початку 1990-х років, що характеризувалася
   високодефіцитною бюджетною політикою, яка спровокувала гіперінфляційні
   тенденції, знищення заощаджень, різкі зміни відносних цін і
   коонкурентоспрможності. Мали місце широкомасштабні вливання державних
   ресурсів у неперспективні галузі.

   Приватизація в Україні стала переважно засобом перерозподілу суспільного
   багатства, а не прискореного капіталоутворення, необхідного для
   радикальної структурної модернізації економіки та забезпечення її
   конкурентноспроможності. Формування ж справжнього приватного сектора в
   економіці більшою мірою проявляється сьогодні у сфері нових підприємств,
   аніж приватизованих старих.

   Водночас, у процесі ринкових перетворень в Україні сформувалася
   протекціоністська модель економічного розвитку (1992 - 1996 рр.).
   Економічну політику цього періоду можна характеризувати як антиринкову,
   спрямовану на підтримку одних підприємств за рахунок інших, створення
   сприятливих умов для первісного нагромадження капіталу окремими,
   наближеними до влади суб'єктами господарювання.

   В умовах економічного спаду та гіперінфляції 1992р., 1993 р., 1994 р. (за
   ці роки споживчі ціни зросли відповідно в 21, 102 і 5 разів) стався
   значний інфляційний перерозподіл поточних доходів і знецілення накопичених
   заощаджень. Пік негативних структурних наслідків цього процесу припав на
   1996 рік. Намагання держави зберегти бюджетні доходи здійснювалися завдяки
   підвищенню податкового навантаження. Так, у 1993 р. обсяги реальних чистих
   податків зросли в 6,7 разів. В результаті, частка ВВП, що
   перерозподіляється через сектор загального державного управління, зросла з
   24,1% в 1992 р. до 43% в 1994 р. та 47,8% у 1996 р. (найвищий рівень за
   період).

   При цьому, наявні доходи державного сектора використовувалися неефективно,
   значну частку бюджетних витрат складали позички, субсідії підприємствам,
   що випускали неліквідну продукцію. Детальніше стан України можна
   розглянути у таблиці 2.1.

                                                                  Таблиця 2.1

              Секторний розподіл наявних доходів в Україні, % ВВП

   +------------------------------------------------------------------------+
   |        Наявні доходи         | 1992 | 1994 | 1996 | 2000 | 2001 | 2003 |
   |------------------------------+------+------+------+------+------+------|
   | Підприємства                 |      |      |      |      |      |      |
   |                              | 26,0 | 9,5  | 2,2  | 9,7  | 10,9 | 15,4 |
   | Фінансові корпорації         |      |      |      |      |      |      |
   |                              | 3,3  | 6,6  | 0,9  | 1,6  | 1,2  | 1,8  |
   | Сектор загального державного |      |      |      |      |      |      |
   | управління                   | 15,9 | 34,5 | 38,0 | 29,9 | 28,5 | 24,3 |
   |                              |      |      |      |      |      |      |
   | Домогосподарства             | 50,9 | 45,4 | 54,3 | 55,8 | 57,0 | 58,5 |
   |                              |      |      |      |      |      |      |
   | Сектор некомерційних         | 4,1  | 4,1  | 4,5  | 2,5  | 2,3  | 2,0  |
   | організацій                  |      |      |      |      |      |      |
   +------------------------------------------------------------------------+

   Дані, наведені в таблиці, свідчать, що до 1996 р. частка наявних доходів
   підприємств стрімко знижувалася і досягла 2,2 %, в той час як сектор
   загального державного упроавління підвищив свою частку до 38 %. Надмірна
   концентрація доходів у державному секторі справила деформуючий вплив на
   процеси відтворення, призвела до значного скорочення інвестицій в основний
   капітал, тінізацію доходів та платідну кризу.

   Отже, результатом першого етапу ринкової трансформації України стало
   формування протекціоністської моделі економічного розвитку, антиринкової
   за своєю суттю. Така модель зумовила вкрай неефективний розподіл
   фінансових ресурсів, унеможливила вихід із кризи на базі масштабної
   модернізації економіки, на тривалий час законсервувала технологічну
   відсталість країни. За таких умов, економічне зростання могло відбуватися
   лише в межах резервних потужностей і надлишку трудових ресурсів старої
   кваліфікації.

   У 1997 р. почалося поступове просування в напрямі гармонізації
   міжсекторного розподілу доходів, посилення позицій у цьому процесі
   підприємств і домогосподарств, зростання інвестицій в основний капітал.
   Державний бюджет перестає відігравати роль годівника для неефективних
   підприємств, знижується рівень податків на виробництво та прямого
   оподаткування підприємств. Фінансова криза в серпні 1998 р. дестабілізує
   економічну ситуацію, але водночас - створює новий чинник розвитку:
   внаслідок девольвації гривні підвищується цінова конкурентоспроможність
   економіки України. У 1999 р. частка наявних доходів підприємств досягла
   рівня, притаманного розвинутим країнам, - 9,7 % (наведений вище стандарт -
   9 - 10 %), що стало підгрунтям активізації інвестування в секторі
   підприємств у 2002 році (темп нагромадження основного капіталу становив
   117,7%), розширення внутрішнього інвестиційного попиту та зростання ВВП. У
   2002 році ВВП зріс на 5,9 %, у 2001 році - на 9,2%..

   За часи трансформації економіки України інвестиційна діяльності в країні
   катастрофічно звузилася. Так за період безупинного згортання процесів
   інвестування, що продовжувався з 1991 по 1997 рр., обсяг капітальних
   вкладень в основний капітал в цілому по економіці скоротився на 80%, що
   мало негативні наслідки для всіх галузей економіки. Розпочате у
   1998-1999 рр. відродження інвестиційної активності заклало підгрунтя для
   розвитку як окремих галузей, так і економіки в цілому. На цей час
   інвестиційний процес характеризується досить високими темпами зростання
   (табл. 2.2).

                                                                  Таблиця 2.2

      Динаміка капітальних вкладень в економіку України в 1998-2001 рр., %

   +------------------------------------------------------------------------+
   |                           |   Темпи росту    |     Структура      |    |
   |     Галузі економіки      |------------------+--------------------+----|
   |                           ||1998 |1999 |2001 |2003 |1998|1999|2001|2003|
   |---------------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Економіка в цілому         ||106,1|100,4|114,4|125,2|100 |100 |100 |100 |
   |---------------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Сільське господарство      ||75,8 |91,6 |88,7 |181,4|5,2 |4,6 |3,7 |4,2 |
   |---------------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Промисловість              ||97,8 |100,9|123,8|114,4|39,4|39,6|43,3|43,2|
   |---------------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Будівництво                ||140,5|134,8|111,2|312,8|1,7 |2,3 |2,4 |3,2 |
   |---------------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Торгівля                   ||167,6|134,9|170,6|311,7|1,5 |1,9 |2,7 |2,6 |
   |---------------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Транспорт і зв'язок        ||156.4|109,1|102,8|159,6|20,1|22,3|19,4|23,9|
   |---------------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Житлове та комунальне      ||100,7|95,0 |105,9|102,2|22,8|20,7|18,3|15,4|
   |господарство               ||     |     |     |     |    |    |    |    |
   |---------------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Охорона здоров'я           ||111,0|80,5 |142,4|113,8|2,3 |1,9 |2,1 |1,9 |
   |---------------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Освіта                     ||104,3|102,2|113,2|105,2|1,3 |1,3 |1,1 |1,2 |
   +------------------------------------------------------------------------+

   За 2001 р. порівняно з попереднім роком інвестиції в економіку в цілому
   збільшилися в 1,14 раза, а за 2003 р. - у 1,25 раза (у порівнянні з
   аналогічним періодом 2001 р.). За темпами зростання обсягів капітальних
   вкладів лідирують галузі торгівлі та громадського харчування, будівництва
   та, починаючи з IV кварталу 2001 р. - сільське господарство. Однак
   стосовно інвестування сільськогосподарської галузі слід зауважити, що,
   незважаючи на високі темпи росту інвестицій у поточному періоді, обсяги
   капітальних вкладень до цієї галузі ще вкрай недостатні. У той час, коли
   на частку галузі в валовому випуску країни припадає близько 14 %, її
   частка в загальному обсязі капітальний вкладень склала лише близько 4 % за
   2001 р. та 4,2 % - за 2003 року.

   Переважна частина капітальних вкладень спрямовується на розвиток
   промисловості, житлового та комунального господарства, а також транспорту
   та зв'язку. Що стосується, транспорту та зв'язку, то слід зазначити, що
   поглинаючи значні обсяги капітальних вкладень протягом 1998-2001 років
   (близько 20% від загального обсягу по економіці в цілому), ця галузь не
   забезпечує адекватної віддачі як в валовому випуску, так і в прирості
   валової доданої вартості, і на цей час ще не працює на прискорений
   розвиток економіки.

   Серед галузей промисловості в 2001-2003 роках найдинамічніше зростання
   інвестицій спостерігається в машинобудуванні, хімічній та нафтохімічній, а
   також та легкій промисловості (табл. 2,3).

                                                                  Таблиця 2.3

    Динаміка капітальних вкладень в промисловість України в 1998-2003 рр., %

   +--------------------------------------------------------------------+
   |                       |   Темпи росту    |     Структура      |    |
   | Галузі промисловості  |------------------+--------------------+----|
   |                       ||1998 |1999 |2001 |2003 |1998|1999|2001|2003|
   |-----------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Промисловість          ||     |     |     |     |    |    |    |    |
   |                       ||97,8 |100,9|123,8|114,4|100 |100 |100 |100 |
   |в цілому               ||     |     |     |     |    |    |    |    |
   |-----------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |у тому числі           ||     |     |     |     |    |    |    |    |
   |                       ||95,3 |93,7 |104,3|106,3|37,4|34,1|28,7|32,4|
   |Паливна                ||     |     |     |     |    |    |    |    |
   |-----------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Металургія             ||110,4|110,0|145,6|83,5 |16,0|17,4|20,4|10,7|
   |-----------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Хімічна та нафтохімічна||63,2 |61,2 |202,8|168,9|3,7 |2,3 |3,7 |4,4 |
   |-----------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Машинобудування        ||105,6|118,8|145,2|190,3|5,8 |6,9 |8,1 |8,5 |
   |-----------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Харчова                ||102,8|105,8|127,0|94,4 |15,3|16,0|16,4|13,4|
   |-----------------------||-----+-----+-----+-----+----+----+----+----|
   |Легка                  ||34,9 |143,8|190,1|110,6|0,7 |0,9 |1,4 |1,1 |
   +--------------------------------------------------------------------+

   Слід зазначити, що хоча за 2003 р. у порівнянні з минулим обсяги
   інвестування в металургію та харчову промисловість зменшилися, за питомою
   вагою у загальних капітальних вкладеннях в промисловість (металургія -
   10,7%; харчова промисловість - 13,4%), ці галузі як і у минулі роки
   посідають провідне місце. Останнім часом спостерігається значне
   нарощування обсягів капітальних вкладень у деревообробну та
   целюлозно-паперову, а також скляну та фарфоро-фаянсову промисловість, які
   у 2003 р. відповідно збільшилися в 2,93 та 2,88 раза.

   Отже, в Україні впродовж кризової частини трансформаційного періоду
   економічна політика супроводжувалася численими помилками, що мали
   наслідком значні макроструктурні викривлення.

   Лише завдяки низці стабілізаційних заходів (поступове оздоровлення
   державних фінансів, зменшення інфляції, скорочення боргів по пенсіях і
   заробітній платі) був започаткований рух у напрямі оптимізації
   міжсекторного розподілу доходів.

               3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СТРУКТУРИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

   Виходячи з розуміння того, що бажаний позитивний ефект залежатиме не лише
   від заходів власне у сфері макроекономічної структурної політики, а й
   насамперед від системності дій у різних сферах економічної політики,
   можливо визначити комплекс необхідних заходів за наведеними далі
   напрямами.

   У сфері власне макроекономічної структурної політики:

   — провести ревізію існуючих державних програм розвитку окремих видів
   діяльності, територій, інфраструктурних об'єктів з метою оцінки
   доцільності їх подальшої реалізації та наявності належного фінансового
   забезпечення, а також можливості залучення до програм іноземних
   інвесторів;

   — проаналізувати ефективність системи галузевих пільг на предмет
   досягнення поставлених при їх запровадженні економічних та соціальних
   цілей;

   — перейти від галузевих пріоритетів розвитку до підтримки певних напрямів,
   стадій та процесів поширення нових виробництв і технологій;

   — при розробці державних концепцій та програм соціально-економічного
   розвитку, виходячи з пріоритету розвитку внутрішнього ринку, передбачити
   певне зниження показника залежності ВВП країни від зовнішньої торгівлі;

   — формулюючи пріоритети залучення іноземних інвестицій, врахувати
   необхідність зміни орієнтації іноземних інвестицій з експортоорієнтованих
   галузей на залучення їх із метою використання дедалі більшого потенціалу
   внутрішнього ринку;

   — внести зміни та доповнення до нормативно-правових актів і їх проектів у
   сферах, що регулюють інноваційну діяльність підприємств, шляхом
   конкретизації переліку об'єктів, які належать до інновацій, та умов
   надання податкових пільг по доходах від інноваційної діяльності;

   — забезпечити систему захисту української економіки від поширення вже
   «відпрацьованих», застарілих технологій, неспроможних вивести на
   траєкторію динамічного зростання;

   — запровадити систему підтримки високотехнологічного експорту шляхом
   сприяння просуванню української продукції на зовнішній ринок, спрощення та
   прискорення процедури експортного контролю;

   — розробити заходи із розширення участі іноземних банків в інвестиційних
   проектах на території України;

   — з метою активізації інвестиційної діяльності на підприємствах, що
   виробляють продукцію з найбільшою часткою валової доданої вартості, та
   досягнення балансу інтересів експортерів й імпортерів, при регулюванні
   курсу орієнтуватися на поступове підвищення курсу національної валюти,
   маючи при цьому за орієнтир утримання реального ефективного курсу гривні
   на рівні 10—14% нижче того, що існував до девальвації серпня—вересня 1998
   року.

   У галузі антимонопольної політики — удосконалити правову базу, передбачити
   заходи стосовно:

   — створення умов для розвитку конкуренції на монополізованих товарних
   ринках з високим рівнем концентрації поставок, усунення бар'єрів на шляху
   розвитку конкуренції і входження на ринки інших господарюючих суб'єктів;

   — протидії створенню нових монопольних структур внаслідок перерозподілу
   власності, реалізації корпоративної інвестиційної політики та
   інтеграційних процесів, зокрема при формуванні промислово-фінансових груп;

   — прийняття закону про захист конкуренції на ринку фінансових послуг;

   — гармонізації антимонопольного законодавства відповідно до міжнародних
   угод України, адаптації конкурентної політики з метою інтеграції країни у
   світове економічне співтовариство;

   — усунення монопольної діяльності посередницьких організацій, що часто
   мають кримінальне походження, виникають на шляху руху товарів або послуг
   від великих продуцентів до масових споживачів (агробізнес, вугільна та
   металургійна промисловість тощо) і не допускають нових компаній на той чи
   інший ринок;

   — забезпечення у законодавчому та адміністративному порядку рівноправного
   порядку доступу нових компаній до об'єктів загальнодержавної й
   регіональної господарської інфраструктури (залізничних колій,
   трубопроводів, терміналів, сховищ, складів тощо);

   — розширення конкурентних засад укладання контрактів з державних
   замовлень, зокрема допуску до них іноземних компаній;

   — заборони будь-якої практики адміністративних обмежень на пересування
   товарів і капіталу через регіональні (обласні, районні) кордони, оскільки
   регіоналізація товарних і фінансових ринків є серйозною перешкодою для
   конкуренції;

   — скорочення переліку ліцензованих видів діяльності, зі спрямуванням
   звільнених при цьому сил контрольних органів (податкових, правоохоронних
   тощо) у ті сфери, де контроль справді необхідний (виробництво зброї та
   боєприпасів, нарковмісних речовин, алкоголю тощо).

   У галузі політики регулювання доходів:

   — здійснити цілеспрямоване зниження рівня оподаткування доходів від праці
   шляхом обрахування та обмеження за прийнятою в ЄС податковою методологією,
   яка враховує не лише прибутковий податок, а й соціальні нарахування;

   — синхронізувати внесення змін у податкове законодавство зі змінами в
   системі соціальних внесків і нарахувань та заходів пенсійної реформи;

   — встановити новий неоподатковуваний мінімум на рівні доходу, що дорівнює
   мінімальній заробітній платі;

   — запровадити податок на нерухомість і законодавчо визначити рівень
   ринкової вартості нерухомості, з якого впроваджується оподаткування,
   визначити систему заходів супроводу впровадження податку;

   — запровадити податок на відсоткові доходи фізичних осіб за банківськими
   вкладами із встановленням межі сукупного доходу із вкладів, що не
   обкладається зазначеним податком;

   — запровадити диференційовані ставки податку на додану вартість зі значним
   зменшенням ставок на окремі продукти харчування (особливо дитячого),
   медикаменти широкого вжитку, навчальні матеріали та обладнання для шкіл
   (включно з комп'ютерами, що закуповуються школами);

   — підвищити рівень ефективного корпоративного податку шляхом зменшення
   системи пільг;

   — під час змін у системі оподаткування прибутків підприємств зробити
   акцент на створенні справедливих конкурентних умов.

   У галузі бюджетної політики:

   — запровадити в практику застосування конкурсних технологій та заохочення
   до фінансування з боку громадських і приватних (включно з іноземними)
   фондів, вилучення практики державної підтримки лише одного переможця в
   таких конкурсах;

   — забезпечити публічність у проведенні конкурсів по бюджетних проектах, що
   мають високу суспільно-економічну значущість і вартість;

   — розробити і запровадити в практику казначейського контролю методику
   оцінки ефективності використання бюджетних коштів;

   — запровадити щомісячну звітність за детальною класифікацією бюджетних
   витрат усіх рівнів з розміщенням її в мережі Інтернет.

   У галузі розвитку підприємництва:

   — внести зміни та доповнення до чинних нормативно-правових актів у сферах,
   що регулюють: діяльність підприємств, трастів, банків, страхових
   організацій, проведення процедури банкрутства тощо;

   — запровадити законодавчо врегульовані процедури незалежного контролю
   фінансових операцій підприємств із урахуванням досвіду розвинених країн
   світу, зокрема передбачити запровадження ефективного контролю над так
   званими зв'язаними трансакціями, через які здійснюються цінові трансферти
   на користь вузького кола власників, що порушує права малих акціонерів та
   кредиторів;

   — провести докладну ревізію й оцінку ефективності програм державної
   підтримки підприємництва і визначити причини, які блокують вихід
   підприємницької діяльності із тіні.

   Реалізація цих пропозицій могла б сприяти виправленню структурних
   деформацій, допущених при переході до ринкової системи, а також створенню
   передумов для прискорення економічного розвитку й ефективної інтеграції
   економіки країни у світовий та європейський економічний простір.

                                    ВИСНОВОК

   Проведений аналіз тенденцій розвитку чинників економічного зростання
   дозволяє зробити наступні висновки щодо перспективи галузевих структурних
   змін:

   очікується суттєве зростання частки будівництва та сільського господарства
   у валовому випуску внаслідок значного збільшення обсягів інвестування та
   кредитування (особливо сільського виробництва);

   продовжуватиме, але більш повільно, зростати частка промисловості (за
   рахунок випереджаючих темпів росту обробної промисловості), а також частка
   торгівлі та громадського харчування в зв'язку з значним обсягом
   інвестування, розширенням споживчого попиту з боку населення, а також
   цінових пропорцій, що складаються на користь продуктів харчування у
   порівнянні з промисловими товарами та послугами для населення;

   в структурі промисловості, продовжуватиме зростати частка галузей, що
   випускають переважно кінцеву продукцію: машинобудування, та харчової
   легкої промисловості. Також очікується суттєве збільшення частки
   деревообробної та целюлозно-паперової, а також скляної та
   фарфоро-фаянсової промисловості.

   Підводячи підсумок викладеному вище, можна констатувати, що в Україні на
   фоні започаткованого економічного зростання спостерігаються перші паростки
   позитивних структурних зрушень на користь галузей, що виробляють продукцію
   кінцевого споживання, насамперед машинобудування, а також галузей з
   високою часткою доданої вартості у структурі випуску (будівництво,
   сільське господарство). Аналіз тенденцій по основних індикаторах
   економічного росту дає підстави розраховувати на подальше удосконалення
   міжгалузевих пропорцій. Слід зазначити, що позитивні зміни в структурі
   економіки України є результатам впливу переважно ринкових факторів, та
   опосередкованих, а не прямих заходів з боку держави, що свідчить про
   недостатню активність держи в реалізації задач структурної перебудови
   економіки України. Між іншим, світовий досвід довів, що ринковий механізм
   сам по собі нездатний забезпечити структурну перебудову національних
   економік на новітній технологічній основі і потребує суттєвої державної
   підтримки. Тільки послідовна державна політика сприяння розвитку науки та
   технологій дає можливість Україні увійти до групи високорозвинених країн.

   Державне регулювання структурної перебудови економіки повинно
   здійснюватися по двох напрямках. Перший стосується всебічної підтримки
   науки та впровадження новітніх технологій. Другий, полягає в створенні
   умов для нормалізації процесу відтворювання виробничої бази підприємств
   реального сектору економіки та посилення їх інноваційної діяльності.
   Реалізація першого напрямку значною мірою спирається на застосуванні
   прямих державних капітальних вкладень, в той час коли другий напрямок в
   основному спирається на опосередковані регулюючі важелі.

   Загальновідомо, що структурна перебудова економіки потребує масштабних
   інвестицій по найбільш ефективних напрямках та сферах їх прикладання.
   Виходячи з реалій, що склалися на цей час в економіці України основним
   джерелом реалізації структурної перебудови економіки залишаються внутрішні
   інвестиційні ресурси, насамперед кошти реального сектору економіки. В мало
   використаному резерві залишаються довгострокові кредити та прямі іноземні
   інвестиції, тому першочерговими є заходи Уряду по збільшенню всіх джерел
   фінансування інвестиційної діяльності: як внутрішніх так і іноземних.

   Таким чином, мета курсової роботи, що полягала у розгляді тенденцій
   ринкової трансформації та визначення комплексу необхідних заходів
   досягнута, з визначеннім необхідних напрямів для покращення економічного
   стану країни.

                         СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

    1. Алымов А.Н. Производительные силы: проблемы развития и размещения. -
       М., 1981.

    2. Баканов Н.І., Шеремет А.Д. Теорія економічного аналізу. - М.: Фінанси
       і статистика, 1997.

    3. Барышников А.С. Проблемы формирования и развития межотраслевых
       комплексов и объединений. - Л., 1988.

    4. Бухало С.М. Организация, планирование и управление деятельностью
       промышленного предприятия. - К.: Вища школа,1989.

    5. Горфинкель В.Я., Куприянов Э.Н. Экономика предприятия. - М.: Юнити,
       1996.

    6. Демичев А.И. Экономика и организация машиностроительного производства.
       - М.: Мысль, 1984.

    7. Зайцев Н.Л. Экономика промышленного производства. - М.: Инфра-М, 1996.

    8. Ильенкова С.Д. и др. Экономика и статистика фирм. - М.: Финансы и
       статистика, 2002

    9. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні
       основи). - К., 1997.

   10. Каминицер С.Е. Справочник экономиста промышленного предприятия. - Л.:
       Машиностроение, 2001.

   11. Кистанов В.В. Территориальная организация производства. - М., 1984.

   12. Клияненко Б., Лобас В., Матросова Л. Проблеми структурної перебудови
       та інвестування економіки // Економіка України. - 1995. - №10. - С.
       34-41.

   13. Коломійцев В.Е. Структурна трансформація промислового комплексу
       України. - К., 1997.

   14. Покропивний С.Ф. та інші. Економіка підприємства. - К.: Хвиля-прес,
       1995.

   15. Экономика предприятия: Учебник для вузов / Л.Я. Аврашков, В.В.
       Адамчук, О.В. Антонова и др.; Под ред. проф. В.Я. Горфинкеля, проф.
       В.А. Швандера. - М.: Банки и биржи ЮНИТИ, 1998.